За період воєнного стану ми вже якось пристосувалися до того, що святкових та неробочих днів немає. Але це не означає, що ми нічого не святкуємо. Так, справді майже не святкуємо деякі традиційні свята, а ще від деяких багато хто з нас уже повністю відмовився. Я, наприклад, зовсім не сумую за 1 травня або 8 березня — особисто для мене ці дні як святкові не мають жодного сенсу. Проте шаную та відзначаю наші традиційні свята — Новий рік, Великдень, Різдво, державні — День незалежності, День захисників та захисниць України тощо, бо маю емоційне єднання із цими святами, як і більшість усіх нас. Звісно, ніхто не відмовиться від зайвого вихідного дня, тож ми радітимемо поверненню певних свят. Пригадайте: багато років тому були якісь «жовтневі» свята в листопаді, а потім раптово зникли, але ніхто за ними особливо і не сумував. Натомість у тогочасному календарі не було встановлених державою таких свят, як Різдво, Великдень, Трійця, а ми їх все одно святкували, пронісши через багато-багато років, а вже пізніше їх було піднесено до закріплення на законодавчому рівні.  

Багато років наша редакція докладає зусиль для того, щоб свято «День кадровика» було визнано офіційно. Але через те, що свято не є офіційним, кадровики менш професійними не стають. Професіоналізм як традиція переживе багато різних часових викликів і завжди буде в тренді, а ми плекатимемо цю традицію, аби виховувати та вчити бути професіоналами сучасних кадровиків і їх наступників, які розвиватимуть сферу застосування законодавства про працю та трудових відносин на належному рівні.

З традиційно професійним святом, кадровики!