Яке свято, яке Різдво… Навкруги війна, не до свят. Виживаємо. Кожен занурений у свої справи, думки. За тими думками не видно інших людей, видно тільки своє власне життя, горе, труднощі. Якщо в інших трішки краще, то своє болить ще більше. А так хочеться туди, де не болить… А не болить тільки в казці, там, де дива і чарівництво. І всі чекають на добру чарівницю, яка прийде, допоможе і все владнає. У житті ніхто не прийде, чекати немає на кого, розраховувати можна тільки на себе. Але кожен з нас може стати чаклуном для інших. Добре слово, сюрприз, подарунок, хай дрібний, але приємний. Усе в плюс, усе в плюс. Важкі часи були завжди. Завжди в них були люди. Тому людство і вижило. Задача мирного населення на війні — вижити. Це не тільки слова про дотримання правил безпеки, зберігання спокою. Це про допомогу собі та іншим через добрі справи та побутові дива, і в першу чергу тим, хто поруч із нами. Задача вижити — це задача глобальна, бо тоді є сенс, за кого і за що битися далі. Свято — привід для уваги, доброї справи, теплих обіймів. А обійнявши й обігрівши близьких, ми обіймемо всю Україну. І буде диво, буде свято, сніг, зима, Різдво і Мир!