Особисто я обираю зміни на користь розвитку і прагну, щоб такий самий вибір свідомо і насправді робили не тільки працівники кадрових служб. Таких змін мають прагнути роботодавці і працівники. Дуже тішить те, що за останній місяць періоду воєнного стану саме серед працівників спостерігається тенденція вивчення законодавства про працю. Трудові відносини — це відносини двох сторін — працівника і роботодавця. Тож якщо ви, кадровики, не хочете розбиратися в законодавстві, свідомо його порушуєте, не маєте бажання вчитися, то, зрештою, зробити це вас змусять ваші ж працівники. Адже вони вже усвідомили, що знання стоїть на захисті їхніх прав. У разі виникнення конфліктної ситуації спочатку працівник прийде за захистом до вас. Обґрунтує, чому вважає саме так і не інакше. Не прислухаєтесь, не зможете допомогти через небажання чи недостатній рівень знань — піде до суду. І суд буде на його боці.

Нині працівники захищатимуть свої права, не боячись втратити місце роботи — у час, коли в країні триває війна, більшого страху, ніж втрата життя, рідних, домівки годі й шукати. Війна — це боротьба за право жити на своїй землі, у своїй країні. Вона дає потужний поштовх для нового витка розвитку правової свідомості громадян, породжуючи бажання відстоювати й інші свої права, зокрема і право на працю — гідні умови та трудові відносини в правовому полі. Гадаю, варто всерйоз замислитися над цим.