Хочу вам я віншувати, що Христос родився,
Що весь нарід український від ярма звільнився,
Не всі Христа чули, не всі Христа знали,
Не всі наші українці Різдва дочекали:
Ті, що в полю, ті, що в бою, ті, що у Сибіру,
Що понесли тяжкі муки за Христову віру.
Велика
відповідальність жити у часи важливих історичних віх. Якщо ти не твориш
історію — історія твориться навколо тебе, спонукаючи бути не лише
мовчазним спостерігачем, а й жвавим учасником подій, творити історію для себе,
як це робили наші предки — творили, вірили, вмирали за свою віру та свій
народ, за свою націю.
Чи знаєте ви, що однією з ознак нації є історична пам’ять — сукупність образів та уявлень, що відтворюють спільний культурно-історичний досвід спільноти. Саме зараз час пробудити свою історичну пам’ять, згадати себе, щоб не втратити. Це — як людині з амнезією показують фотографії, розповідають історії з життя, спілкуються, щоб розбурхати в її свідомості спогади. Так і з нацією. Вивчаючи свої традиції, читаючи літературу, святкуючи за традиціями свята, ми творимо нову реальність нації на підґрунті своєї історичної пам’яті. І все так, як і має бути: Різдво перед Новим роком — свято для душі, а не за модою або примусом, і ми — у вільній та незалежні неньці-Україні!
А ми нині рожденного Ісуса просим:
Нехай наша Україна своє ім’я носить!
Нехай носить і голосить, всіх розвеселяє,
Нехай в кожнім нашім домі — Христос ся рождає!
