Для працівника встановлено обмежений строк для звернення до суду з позовом до роботодавця — Верховний Суд

Працівник може звернутися до суду про вирішення трудового спору в тримісячний термін із дня, коли він дізнався про порушення права, а у справах про звільнення — у місячний термін із дня вручення копії наказу. Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 30.12.2020 р. у справі №140/559/20 (адміністративне провадження №К/9901/15352/20).

Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний термін із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — у місячний термін із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення згідно зі статтею 233 КЗпП визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто законодавцем визначено альтернативу обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Відсутність у позивача копій оскаржуваних наказів не позбавляло можливості останнього звернутися до суду за захистом порушеного права протягом місячного строк після отримання трудової книжки та подання клопотання про витребування вказаних документів у відповідача.

Суд касаційної інстанції акцентував на тому, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі наявного пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а також підтверджені належними аргументами.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що матеріальне забезпечення сім’ї та виїзд позивача за кордон із цього приводу не є поважними причинами, що унеможливлюють звернення до суду у встановлений законодавством термін за захистом порушеного права.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням термінів на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Джерело: buh.ligazakon.net